Статистика



Історія Дубровицької загальноосвітньої школи №1

Загально-освытня школа №1 м.ДубровицяНа околиці міста, обабіч дороги, у вінку бузку та модрин замріяно стоїть наша старенька школа, одна з найдавніших архітектурних споруд міста. Але якось дивно і незвично називають цю школу спорудою. Для її колишніх учнів вона набагато більше, ніж просто будівля, стіни, коридори, класи…

Школа за довгий час свого перебування увібрала у себе величезну чашу людських почуттів, емоцій, думок, мрій, сподівань своїх учнів, вчителів і тому всі, кому довелось навчатись, працювати у цій школі, відчувають її неповторну енергетику, що створилася потягом століття.

Рідна школа, єдина любове,
Чую пісню твою молоду.
Надивляюсь на диво бузкове
У провіснім ранковім саду.
Грає сяйво росою на стеблах,
Серед поля дзвенять голоси.
Рідна школо, росту я крізь тебе
В розмаїтті земної краси.
Я промитий травою густою,
І Горинню промивсь до кісток,
Рідна школо! Без тебе ніхто я,
Мов на світі осінній листок.
Чую голос калини у тиші,
І на прощу до казки іду,
Рідна школо, цвіти і святися!
Я – листок у твоєму саду!

Школа немов має велику людську душу і здатна зрозуміти, підтримати, заспокоїти, а можливо відчути ту неповторну атмосферу, що панує лише тут.

Згідно архівних даних у 1877 році у місті відкрите однокласне училище, у якому навчалося 40 дітей, було два вчителі: викладач загальних дисциплін та учитель закону Божого. Пізніше, у книзі Г.Н.Батюшкова «Волынь. Исторические судьбы Югозападного края», виданої у 1888 році, згадується волинський поміщик Фадей Чацький, який був призначений «главным визитором училищ Киевской, Волынской и Подольской губерний». Саме він на зібрані пожертвування засновував або реорганізовував існуючі школи. Серед названих закладів і школа у Дубровиця.

Дубровицька загальноосвітня школа №1 м.Дубровиці. Їй незабаром виповниться 100 років. Заснована вона у 1905 році графом Воробинським для навчання дітей робітників, які працювали у маєтку графа і проживали на території, яка була його власністю. Школа була чотирьохрічна, навчання проходило тільки польською мовою. Ця школа проіснувала до 1920 року, не дивлячись на те, що землі Волині переходили від одного власника до іншого.

На початку 20 – го століття школа стала семикласною, збільшилася кількість учнів та учителів. До школи ходили діти заможних селян із навколишніх сіл і сіл навіть  теперішнього Зарічненського  району.

Після підписання Ризького миру у 1921 році землі Дубровиччини відійшли до Польщі. Процес колонізації, що розпочався на українських землях, не обминув і нашого містечка, школа продовжувала працювати.

У 30 –х роках директором школи був поляк Стігар Станіслав. Великим авторитетом серед дітей користувався Ромашевський Леонід Львович, який піклувався про дітей, особливо з бідних родин, індивідуально в позаурочний час займався з обдарованими дітьми, ніколи не застосовував фізичне покарання, яке у той час дозволялося у школі.

Спогад Дука Марія Петрівна, 1926 року народження.
У 1933 році почала навчатись у польській школі. Вивчали такі предмети: математику, польську мову, історію, географію, українську мову, фізкультуру, медичне обслуговування, Закон Божий. Учнів школи водили до костелу на сповідь та до причастя, особливо перед Великоднем та Різдвом. Примусово до костелу ходити не вимагали. Багато учнів із батьками ходили до руської православної церкви.

У школі дозволялось учителям застосовувати фізичне покарання до тих учнів, які порушували дисципліну ( ставили на коліна, били лінійкою по руках).

У 1939 році західно українські землі були приєднані до Радянської України. Навчання продовжувалося вестися українською мовою, але залишилися предмети польська мова та література, які викладала Пілатовська Олена Миколаївна.

Страшні лихоліття Великої Вітчизняної війни не обминули і нашого міста. Під час фашистської окупації у школі продовжувалось навчання. Але у 1943 році сталася пожежа, якийсь невідомий підпалив школу. Згоріли меблі, підручники, обладнання і навчання припинилося. Завідуючий господарською частиною Шостак Андрій Петрович та столяр школи Мулько Володимир Максимович протягом літа виготовили вікна, столи, парти.

У січні 1944 року після визволення Дубровиці від німецьких загарбників у приміщенні школи був відкритий військовий госпіталь, але вже у вересні 1944 року навчання було відновлене. У перші повоєнні роки і учителям і учням було нелегко: не вистачало підручників, зошитів, шкільного приладдя.

До 1950 року школа давала семирічну освіту. У зв’язку з нестачею освічених громадян було прийнято рішення про реорганізацію школи у десятирічку і учні почали здобувати повну середню освіту. Це був один такий навчальний заклад на весь район, правда, навчання у 8-10 класів було платним. У школі було 8 навчальних кабінетів.

У 1951 році відбувся перший післявоєнний випуск учнів 10–го класу.  Перших випускників, які здобули повну середню освіту, було 9. Директором школи був інвалід війни Кащенко І.П. – людина порядна і цілеспрямована. Він  дбав про забезпечення школи педагогічними кадрами. Саме під його керівництвом було відремонтовано шкільні приміщення, здійснена реконструкція класів.

З 1954-1956 роки школу очолював Микола Пилипович Щербань, а з 1956-1960 роки директором школи був Микола Іванович Батура.

Кількість учнів у школі збільшилася. Не вистачало учителів, тому у 40 - 50 –х роках в Дубровицю зі східних областей України було направлено понад 40 учителів. Бракувало навчальних класів і районним відділом освіти було прийнято рішення: використовувати будинки емігрованих поляків. Молодші класи до 7 –го класу навчалися у приміщенні по вулиці Березовій, а у школі продовжували навчання тільки учні 8-10 класів.

Одним з найбільш вимогливих і працьовитих керівників ввійшов в історію школи її директор Ковтун Михайло Макарович, який очолював школу до 1963 року. Саме він доклав всі зусилля для підвищення рівня викладання навчальних предметів, зміцнення дисципліни. Під його керівництвом за рівнем навчальних показників, школа була одна з кращих у області. У 1964 році Михайла Макаровича призначили завідувачем  обласного відділу освіти ,а директором нашої школи став Майба Іван Степанович.

Зі спогадів І.С.Майби.
«За час свого директорування, я пройшов добру школу як керівника, так , як прийняв школу в досвідченого керівника, знаючої доброї людини Ковтуна Михайла Макаровича, який  і далі, працюючи завідуючим відділом освіти, багато допомагав мені як в навчально – виховній роботі, так і по господарству, особливо в добудові школи».

Цікавий момент. «Якій школі бути: №1 чи №2? Райвідділ освіти замовив, щоб виготовили печатки і штампи на №1 і №2. По ідеї потрібно було, щоб наша школа  була №1. Директор школи Майба Іван Степанович забрав печатку і штамп на № 1. Але завідуючому райвно Розуменку В.С. чогось не дуже хотілося, щоб наша школа була №1,  своєю владою він міняє печатку і штамп на №2. І лише на районій серпневій  конференції вчителів при  втручанні першого секретаря райкому партії Шарчука В.Н. вдалося встановити історичну правду.  Так знову обміняли печатку і штамп і наша школа стала №1. В цілому робота в школі була складна, але цікава». Педагогічний колектив школи спільно із учнями – старшокласниками створив у школі клуб «Юний актор», учасники поставили п’єси «Назар Стодоля», «Дай серцю волю, заведе в неволю». Учні школи займали призові місця на районних предметних олімпіадах, спортивних змаганнях. Директор школи Майба Іван Степанович продовжив всі ті цінні починання у організації навчально – виховного процесу, які були започатковані Ковтуном М.М. У школі активно працював клуб «Пошук».Учні школи розшукували і листувалися із воїнами 397 стрілецької дивізії, яка визволила Дубровиччину від фашистських загарбників. В школі щорічно проводилися зустрічі із  ветеранами В.В війни. Біля школи у 1975 р. встановлено пам’ятник воїну – визволителю Олександру Щанкіну. На зустріч з учнями школи приїжджали брати О.Щанкіна.

Спогад:
« 8 травня 1975 р. Звучить Державний Гімн. Спадає полотнище. І на всіх присутніх біля школи дивиться красивий юнак з припухлими по – дитячому губами. Замріяно примружені очі. Шию обіймає комірець солдатської гімнастерки. Таким він залишився назавжди в пам’яті тих, хто його знає».

З 1966 року по 1985 рік школу очолив Іван Іванович Мазнюк. Саме Іван Іванович як директор, надзвичайно був вимогливий до себе, як керівника, вчителя математики. Він вимагав професіоналізму, високого рівня викладання від кожного учителя школи. Добудував школу.

Школа знаходилася в багатьох старих приміщеннях, молодші класи  навчалися в приміщенні в центрі міста у дві зміни. До основного двоповерхового приміщення планувалась прибудова, де був закладений фундамент і частину до вікон викладені стіни, а подальше будівництво – заморожене. Тому довелось багато спільних зусиль докласти для дальшої добудови школи. Підрядником взявся будувати Дубровицький міжколгоспбуд, фінансування проводилося з місцевого бюджету через районний відділ освіти.

Важкий період для всього  педагогічного колективу та учнів школи настав тоді, коли санстанція своїм приписом закрила для експлуатації приміщення, що було в центрі міста, як аварійне і для навчання учнів непридатне. Учні почали навчатися у дві зміни: молодші класи – в першу зміну, старші – в другу. Школу добудували: 12 класних кімнат, спортивний зал, їдальню і навчальний корпус для учнів молодших класів(хутір). Активно продовжував працювати клуб «Пошук». Позачерговим завданням колективу було створити  в школі всі необхідні умови для навчання, всебічного розвитку учнів. Біля школи була навчально – дослідна ділянка 2 га.. посаджено яблуневий сад.

Згодом розпочалось будівництво нової середньої школи в м. Дубровиця на Борку (нині ЗОШ №2). Спочатку планувалося, що наша середня школа переходить туди, а в нашу школу мала перейти восьмирічна школа. Але пізніше у вищих інстанціях вирішили ( і це правильно), щоб у м.Дубровиці було дві середні школи. І в 1965 році відкривають нову середню  школу, туди переходить восьмирічна школа і ми передаємо їм один 10-й і один 11-й класи, тому вона зразу стала повною середньою школою №2, а директором туди призначають Миколу Івановича Могилу.

Кожен учитель Дубровицької ЗОШ № I – це творча особистість. Це люди, віддані своїй справі, які люблять і вміють працювати.

Галина Іванівна Турук працювала учителем 1 – 4 класів з 1948 року. Ерудований педагог. Давала вихованцям глибокі і міцні знання. 80 % учнів, яких вона навчала, вчилися на «4» і «5». Систематично вивчала і впроваджувала в практику роботи передовий педагогічний досвід, привчала дітей до працьовитості. На її уроках панувала атмосфера доброзичливості, взаєморозуміння. Г І.Турук була делегатом Всесоюзного з’їзду учителів. Педагогічний стаж роботи – 42 роки.

Василенко – Мішковець Олександра Матвіївна в 1948 році закінчила Костопільське педагогічне училище. « Направили мене на роботу учителем  початкових класів у Дубровицьку школу № 1. Дуже привітно  мене зустрів директор школи Щербіна Микола Петрович, завуч Главацька Віра  Антонівна. У 1948 році класоводами  працювали Фадекова Олександра Федорівна, Турук Галина Іванівна, Ткачук Раїса Наумівна, Марченко Марія Омелянівна. Підручників та зошитів не вистачало. Це були важкі післявоєнні роки. Але ми робили все можливе, щоб навчити дітей вільно читати, писати, рахувати» - згадувала Олександра Матвіївна.

Борисова Поліна Кіндратівна народилася 19 червня 1924 року в селі Володимирівка Добрянського району Чернігівської області. Закінчила Добрянську педагогічну школу. В 1944 році була направлена на роботу в Західні області України.

З 1955 року Поліна Кіндратівна працювала учителем 1 – 4 класів Дубровицької ЗОШ № 1. Про її  невтомну і сумлінну працю свідчать її відзнаки та нагороди. В червні 1963 року Поліна Кіндратівна була нагороджена нагрудним значком «Відмінник народної освіти», 25 листопада 1966 року Президією Верховної ради СРСР була нагороджена медаллю «За трудову доблесть», 25 жовтня 1979 року нагороджена Президією Верховної ради СРСР медаллю  «Ветеран праці», 29 березня 1995 року президентом України була нагороджена ювілейною медаллю « 50 лет победы в Великой Отечественной войны 1941 – 1945 гг.», 23 червня 1995 року Указом Президента України від 10 березня 1994 року  нагороджена пам’ятним знаком « 50 роки Визволення України».

Ужвін Галина Петрівна працювала у школі № 1 з 1960 року до 1986 року, педагогічний стаж – 18 років. Відмінник народної освіти. Нагороджена Почесною Грамотою обласного управління освіти і науки. Її надійною силою на педагогічній роботі був диференційний підхід у навчанні математики. Уроки завжди були цікаві, продумані, творчі. Вона постійно розвивала логічне мислення, у кожному завданні навчала дітей шукати головне. Уроки завжди були ефективними, несли дітям новизну знань .
Максим як Ольга Пилипівна була постійним керівником методичного об’єднання вчителів початкових  класів. Це  вчитель – методист, відмінник народної освіти, педагогічний стаж – 49 роки. В позаурочний час з класом складали вірші, казки, ігри. Вокальний ансамбль « Струмочок» займав призові місця в районних та обласних конкурсах. Уроки Ольги Пилипівни завжди були продумані, змістовні, цікаві. Вся її праця була підпорядкована триєдиній меті – навчити, розвинути, виховати.

Годунок Марія Михайлівна пішла у перший клас в 1946 році. «Закінчила школу № 1 у 1952 році. Це був третій післявоєнний випуск. У класі було 20 учнів. Всі здобули вищу освіту. Із 20 випускників – 10 учителів, з них Шиш Ігор – кандидат математичних наук. Клас був дуже дружний. Усі прагнули здобути знання. Після уроків ходили на заняття танцювального гуртка, яким керував Ксенько Федір Іванович.  У 1954 році закінчила Рівненський педагогічний інститут. З 1963 по 1999 рік працювала учителем математики у своїй рідній школі № 12» , - згадувала Марія Михайлівна.

Нагороджена:
У 1983 році почесною грамотою Рівненського обласного відділу освіти і обкомом профспілки працівників освіти.
У 1970 році – орденом про відзначення 100 – річчя В.І.Леніна.
Занесена в книгу пошани Рівненського обласного відділу освіти 17 10.1977 р.
1976 р.- отримала значок Відмінник народної освіти.
1980р. – звання старший учитель.

Із спогадів:
- премудростям фізики навчала нас Ія Яківна, учитель вимогливий і принциповий. Всі учні дуже її любили за справедливість і об’єктивність в оцінюванні знань. Вона дохідливо пояснювала нам навчальний матеріал, багато працювала після уроків з учнями, тому ми знали і любили фізику.

Німецьку мову навчала нас Ядвіга Яківна – учитель неординарний, особливий. Вона закохала нас в іноземну мову. Ми залюбки вчили на пам’ять вірші німецьких поетів, перекладали уривки з художніх творів Гейне, Міллера.

У трудовій книжці Віри Борисівни Донченко єдиний запис місця роботи – Дубровицька школа № 1. Закінчивши з відзнакою Кіровоградський педагогічний інститут, у 1962 році приїхала вона на Полісся і назавжди пов’язала свою долю з нашим чарівним містечком.

Діти любили її за досконале знання німецької мови, вимогливості і об’єктивності, справедливість і чутливість. Вона вміла активізувати роботу на уроці завдяки придуманим, цікавим видам і формам роботи, що захоплювали школярів розмаїттям цікавих вправ, ігрових елементів, яскравих ілюстрацій. А ще на кожному уроці віри Борисівни був присутній живий гумор, дотепне слово, що вписувалось в структуру уроку, тому уроки були дійсно неповторні.
Чаплигін Вазелін Вікторович з 15.08.1967р. учитель фізкультури.

Вазелін Вікторович був вимогливий до себе і до учнів. Вміло прививав любов до фізкультури і спорту. Доступно викладав навчальний матеріал, вміло стимулював навчальні інтереси і активність. Змістовно проводив позакласну роботу з учнями, змагання з різних видів спорту, загально шкільні свята, спортивні ігри.

Вихованці Чаплигіна В.В. неодноразово були призерами районних і обласних змагань. У 1977 р. Вазелін Вікторович нагороджений медаллю Макаренка, а у 1982 р. присвоєно звання « Старший учитель».

Лось Олександр Олександрович працював на посаді учителя технічного навчання та завідуючим майстернями по обробці дерева та металу з 1960 по 1999 рік. Постійно дбав, щоб у праці повною мірою виявилися нахили і здібності учня. Кожен урок спрямовував на засвоєння програмового матеріалу. Його учні теоретичний і практичний матеріал засвоювали на «добре» та «відмінно».

Щорічно Олександр Олександрович проводив загально шкільні олімпіади з трудового навчання та виставки – конкурси з технічного моделювання.  Його учні  постійно  брали  участь  у  районних  та обласних олімпіадах з трудового навчання і завжди займали призові місця.

Олександр Олександрович особливу старанність проявив у будівництві та обладнанні нового приміщення майстерень, які ввійшли в дію 1976 р. навчив учнів працювати за станком. Юні конструктори за кресленнями учителя вирізали, випалювали, точили, шліфували. На виставках робіт учнів всі бачили справжнє багатство інтелектуального життя фізичної праці і думки.

1978 р. нагороджений Грамотою МОУРСР. 1995 р. присвоєно звання « Старший учитель».

Є люди – як зорі. Вони згасають, а світло, яке вони дали, ще довго мандрує всесвітами наших душ. До таких людей належить Руско Андрій Андрійович. З 1985 – 2006  Андрій Андрійович був директором школи. Його справи продовжують жити, примножуватись в ділах, серцях і розумі наступних поколінь. 20 років очолював нашу школу – творчий учитель, мудрий керівник, прекрасна людина. Стиль його керівництва, як директора, відрізнявся надзвичайною толерантністю у відношенні до колег і учнів. Завжди з посмішкою, гумором він легко вирішував найскладніші питання.

Разом з педагогічним колективом виробив струнку систему інтелектуального, естетичного, трудового навчання  і виховання учнів. Велику увагу приділяв  тісному співробітництву сім’ї  і школи. Відповідально ставився до проведення загально – шкільних батьківських зборів, вимагав від класних керівників постійно інформувати батьків про успіхи дітей у навчанні. 

Одним із головних завдань він вважав відвідування й аналіз уроків. Після кожного відвідування Андрій Андрійович глибоко аналізував уроки, давав учителю поради, обговорював складні проблеми. Як учитель, ґрунтовно знав фізику, математику. Особливу увагу Руско А. А. приділяв 5 – 7 класам. Часто проводив наради при директору про успішність учнів. Вимагав чіткої організації самоврядування у школі.

Руско А.А. постійно вчився, багато читав методичної та художньої  літератури, був надзвичайно різносторонньою особистістю, любив поезію, історію, філософію, дбав про вивчення учителями передового педагогічного досвіду. Разом з тим Андрій Андрійович, як  керівник, вимагав від кожного учителя глибокого знання свого предмета і хорошої підготовки до кожного уроку.

Спогад випускниці 1988 року Гец Т.А.
У 11 класі у нас мав викладати директор, і тому ми дуже хвилювалися, але з перших хвилин уроку Андрій Андрійович за допомогою свого доброзичливого гумору, жартів створив неповторний клімат творчої співпраці. Вчитись було легко і приємно. Навіть двієчники і прогульники не пропускали жодного уроку. У школі ми відчували, що нас люблять, нас чекають, нам раді. І творцем доброзичливої, доброї, люблячої атмосфери був директор.

Слово є тонким, ніжним інструментом, який пробуджує в діях уміння бачити в людських очах найтонші відтінки.

Галина Миколаївна Іванів учить дітей жити у світі книг. Прагне досягти, щоб учні вільно і красиво читали. Працелюбність, цілеспрямованість, палка любов до дітей, до вчительської праці допомогли Галині Миколаївні досягти вершин педагогічної науки Заслуженого вчителя України. Проводить уроки цікаво, творчо. Постійно формує мовну культуру, виховує любов до мудрого слова, його краси і сили, до чіткості й виразності. Галина Миколаївна у постійному творчому пошуку, невтомно вчиться сама і щедро віддає знання своїм молодим колегам.

Спогад Дем’янець Поліни.
Всім тим, що я вмію і знаю, я завдячую Іванів Галині Миколаївні. Я любила уроки української мови та літератури не тільки як предмет, а ще тому, що вчила нас Галина Миколаївна. Мені повік не забути її уроків, виховних годин, порад, настанов.

Моєму наставнику, колезі, учителю від Бога, Галині Миколаївні присвячується:
Місила тісто, хліб пекла
Із мови української намисто.
А учнів, як дітей своїх, любила, берегла,
Хворіла ними, мовила барвисто.
Ті барви – незнищенні, вони вічні.
Як ті хрущі Шевченкові, як світ,
Вони неначе співи солов’їні .
Вона – учителька. Життя їй двісті літ!
Хіба мене, мене лише одного,
До мови української вела.
Вела полки дітей. Й зі свого порога
До школи за покликанням ішла.
Навчайте всіх, бо мова українська
Живе, співає серед нас.
Як матір й калиновая колиска
Вона голубить, дбає повсякчас.
Випускник школи, учитель української мови та літератури Бордаков О.

Коржик Надія Петрівна працювала заступником директора з виховної роботи з 27. 05. 1987р.по 31. 08. 2006р.

Станк’явичус Вікторія Казимирівна працює в школі заступником директора з виховної роботи з 01. 09. 2006р.

Тилевна Лариса Олександрівна працює в школі заступником директора з навчально – виховної роботи  з 30. 08. 1984 року.

Клюйко Ігор Васильович працює директором школи з 7. 07. 2006 року.

Найголовніше – школа є центром духовності учнів, у школі панує культ знань. Ніякі питання в колективі не вирішуються без учнів, батьків. Багато уваги приділяється розвитку творчої особистості.

Скільки всього їй довелось побачити і пережити на своєму віку. Кожне покоління вважає цю школу своєю. І всім здається, що коли закінчать школу, то вона без них буде уже не та. Але починається навчальний рік, у школу приходять маленькі першокласники, яких на першу шкільну лінійку заведуть випускники, а Ветерани педагогічної праці зерном засіють дорогу у щасливу країну Знань. Школа наповниться веселими дитячими голосами. І віримо ми. Що так буде завжди.

    Як церква плекає віру до Бога, так наша школа плекає розум нації !!!